Васнецов Віктор Михайлович

 

Російський живописець, один з основоположників російського модерну в його національно-романтичному варіанті, автор картин на історичні та казкові сюжети. Брат художника Аполінарія Васнецова. Був членом «Товариства передвижників». Пензлеві майстра належить багато відомих картин, нагадаю лиш деякі – «Богатирі», «Альонушка», «Іван царевич на сірому вовкові», «Витязь на роздоріжжі», «Сирин і Алконост. Пісня радощів і смутку», «Силяча красуня», «Цар Іван Васильович Грозний» і ін.

 

Володіючи декоративним хистом, Віктор Васнецов брав участь в оформленні театральних вистав.

 

Останніми роками розквітнув архітектурний талант митця. За його ескізами, що стилізували древньоруську старовину, в Абрамцеві були зведені церква Спаса Нерукотворного (1881-1882) та Хатинка на курячих ніжках (1883), а в Москві – пам’ятний хрест на місці вбивства великого князя Сергія Олександровича в Кремлі (1905, знищений за радянської влади, відтворений на території московського Новоспаського монастиря) та фасад Третьяковської галереї (1906).

 

Та найзначнішим його монументально-декоративним звершенням стали розписи київського Володимирського собору (1885-1896).

 

«… Роботу зобов’язуюсь виконати зі своїми помічниками і з своїх доброякісних матеріалів протягом двох років від дня підписання цієї умови», - зазначалось в підписаній Васнецовим угоді.

 

Сам Віктор Михайлович вважав цю роботу головною справою всього свого життя. Він любив повторювати, що «нема на Русі для руського художника святішої і пліднішої справи, ніж прикрашання храму».

 

Проте, спочатку Васнецов… відмовився від пропозиції Прахова брати участь в розпису собору. Адреску київську, щоправда, про всяк випадок взяв. Та наступного дня, на дачі, сидячи на лавці біля веранди Васнецов був вражений образом своєї дружини з сином – немовлям на руках.

Дитина нібито потяглась до чудесного видовища весняного саду, що відкрилось йому, і сплеснула рученятами. Вигляд жінки з немовлям настільки вразив митця, що в нього раптом майнула думка, як добре було б написати Богородицю з немовлям такими, як тільки що постали перед його очима дорогі йому люди.

 

Він тут таки вирішив розписувати собор і наступного дня телеграфував Прахову про свою згоду, чим дуже порадував професора.

 

Згодом, коли Васнецов подав Прахову свої ескізи вівтарного образу Богоматері, той дістав і показав художникові зроблений колись начерк зображення, що проступило на штукатурці. Сам Прахов розповідав як вразило Васнецова точне спів падіння обох зображень образу Божої Матері. Втративши на кілька хвилин мовний дар, він сказав отямившись: «Це було замовлення Боже».

 

Біля двох років писав Васнецов той образ. А коли риштування були прибрані і для приймання роботи зібралась комісія, постав такий круговид розписів, що всім стало ясно: в соборі зявився зразок довершеного живопису.

Особливо вражала ікона Богоматері. Ось вона легко і неквапливо іде назустріч глядачам Цариця Небесна несе грішному мирові свого Сина… її великі повні смутку і любові карі очі ласкаво дивляться на глядача. На диво прекрасне її бліде, осяяне внутрішнім світлом обличчя. Традиційний образ Богоматері отримав під пензлем Васнецова оригінальну і своєрідну трактовку. Цей образ відтоді називають «Васнецовською Богоматір’ю». готуючись до робіт в храмі, Васнецов познайомився з пам’ятками раннього християнства в Італії, вивчив мозаїки та фрески київського Софіївського собору, фрески Кирилівського і Михайлівського монастирів у Києві. За його плечима був досвід освоєння традицій древньоруського мистецтва – пам’яток новгородського, московського, ростовського та ярославського зодчества, вивчення московських старообрядницьких ікон, книжкової мініатюри Древньої русі, народної творчості.

 

«… Очі всіх фігур Васнецова – традиційні очі візантійської іконографії – перебільшено великі, всі однакового розрізу, однакового кольору. Суцільна чорнота забарвлення робить їх бездонними і дає змогу уяві населяти їх глибочінь всіма відтінками містичних почувань», - зауважує один із дослідників розписів собору.

 

Працюючи над втіленням образів руських князів Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, Михайла Чернігівського, Михайла Тверського, княжні Ольги, літописця Нестора, іконописця Алалія і багатьох інших, Васнецов втілив свої роздуми про історичне минуле Русі. Воїнами, що відстоювали незалежність різної землі, представлені одягнені в важкі обладунки Андрій Боголюбський і Олександр Невський. Народні уявлення про розумних, вольових, рішучих і непохитних правителів втілились в образах князя Володимира та Княжні Ольги. До образу великого князя Володимира, в імя якого було освячено собор, Васнецов звернувся тричі – в композиції Хрещення Святого князя Володимира, Хрещення киян та в іконописному образі Святого князя Володимира.

 

В цілому Васнецов виконав 15 композицій та 30 окремих фігур, не рахуючи медальйонів. Це чотири тисячі квадратних метрів. Праця просто титанічна. Собор опалювався погано. Васнецова допікали часті застуди. Кілька разів художник зривався з риштовань, що ледь не коштувало йому життя. Та Мати Божа, по всьому, оберігала майстра. По завершенні робіт Віктор Михайлович мовив сакраментальну фразу:

«Я поставив свічку Богові».

 

Помер В.М. Васнецов 23 липня 1926 року, похований в Москві на Введенському цвинтарі (18 уч.).

 

Роботи художника:
Марія Магдаліна
Богородиця
Іісус
Святий Володимир
Княгиня Ольга
Страшний суд
Хрещення Київської Русі
Хрещення Володимира
Князь
Нєстор
Боголюбський
Агнець Божий